Прислівник

Прислівник – це незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії, ознаку іншої ознаки або предмета.

На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день - вдень, мій-по-моєму, осінь- восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

Розряди прислівників за значенням таблиця

Розряд	Приклади
1 )способу дії, міри й ступеня (як? яким способом? скільки? наскільки?):	поволі, трохи, удвічі, дощенту; читати вголос; багато наслухавшись; поділити надвоє; надзвичайно вразливий.
2) місця (де? куди? звідки? кудою?):	внизу, ліворуч, здалеку, навпростець; перебувати поблизу; піднявшись угору; приїхати здалеку;
3) часу (коли? доки? відколи? як довго?):	позавчора, довіку, зранку, щодня; працювати щодня; здавна помічати; пам’ятати довіку;
4) причини (з якої причини? чому?):	спросоння, зопалу, зозла; закричати спросоння; накричати згарячу;
5) мети (з якою метою? навіщо?):	навмисно, наперекір, у гості; зробити наперекір;
6) умови (за якої умови?):	зненацька, випадково, навмання, принагідно, безнадійно, обов’язково;