Лексикологія

Лексикологія — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови), лексеми як визначальні структурно-семантичні одиниці мови, їх функціональні можливості, висвітлює процес формування словникового складу в соціально-історичному, національному контексті. Лексикологія тісно пов’язана з лексикографією, семантикою, семасіологією, етимологією, діалектологією, стилістикою, фразеологією, стосується літературної практики, яка також є об’єктом її вивчення. 

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковий склад мови хоч і досить стійка частина лексики, але в ньому у процесі розвитку суспільства відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються.

Основною одиницею лексикології є слово. У мовознавстві існує понад 70 визначень слова.
Дефініції слова сформульовані на таких засадах:
1) графічній: слово є написаною послідовністю знаків, обмеженою проміжками;
2) фонетичній: слово являє собою сукупність складів, об'єднаних одним наголосом;
3) структурній: слово - це звукова послідовність, до якої не може бути включена інша послідовність того самого рівня;
4) морфологічній: слово є носієм морфологічного значення, вираженого морфемою, яка не може бути функціонально відокремленою від слова;
5) синтаксичній: слово являє собою потенційний мінімум речення;
6) семантичній: слово є одиницею, що позначає одне поняття;
7) психолінгвістичній: слово - це мовна одиниця, що зберігається в пам'яті людини як окреме поняття.

Ці дефініції вказують лише на окремі властивості: ознаки слова, тому вони є неповними. Крім них, існує визначення слова, яке різнобічно характеризує його, вказує на зв'язки слова з дійсністю.